Цикл поезій  "Дідові жорна"

Не сором,і не карма і не склянка
порожня од черленого вина...
...сарказм на лоні
дідового жорна,
прадідового древнього човна.
А на краю осяяного неба,
немає птаха,ані навіть джмеля.
Я відлечу де ранки гордо
твоє непрощення зведуть в невпізнання.
Твоє єство на чесному небратстві,
на рівних скелях падолистом вмить,
забрало і сховало щастя...
А так мені хотілося пожить.
А так мені хотілося не впасти, не крикнути
Я ЩЕ ЖИВА…
Переживу я ті екстерни.
Я войовнича,тепла і стрімка
Я войовнича,незабута мавка…
Даремно дідо свої жорна вмив.
Я мить…не падолист,й не склянка
Яку можливо до кінця допить.
Дожита вороттям і сновидінням
трафунком долі… сумерком німим...
Я віднайду у собі хмари,
дощем пробуджусь проливним…
Дощем, не слізьми,не прокльоном.
У вікнах миша сіра шарудить…
Це я прокинулась за домом
За димом,сонцем,за людьми…
А люди тискають і б»ються
на стратах,спалених мечах…
На вічність коково блюються
на терпкість сподіваючись вина.
А я не та, не пісня солодава
Не казка ,навіть не про вас…
Заграла музика старого Баха
Я перестала відчувати час…
Той час не вчинок…
ніби не єдиний
вінок сплетений диких страз
лікує нас,питає з нас
чи ба не проросли корінням
сарказмом очманілих фраз
А де сарказм,хіба там одкровення?
На сонці плями наче й золоті…
А з нього вийдуть гарні жорна,
ти діду тільки їх не підпали….
Не підпали і не воруш старого-
не древній ще мій монумент.
Не матрицю беру я за основу -
Своє єство з чужого кришталю...
Розпізнаю не рай не край забутий
Розпізнаю глиняний силует.
Жебрацько стогне гне додолу
то мою долю він отак кує.
А,що ми будемо молоти в жорнах?
Чи ненавість,чи каяття?
Обабіч серця дивні шторми
і вихорі і райдуги життя...
А,що ми перемелемо у жорнах?
Прадавні спогади ,чи вічний гріх?
Ми в діда відберемо спокій
переступивши за його поріг...
А дід несило,не сутужно
зійде з порога,як з хреста,
візьме за руки обережно
немов охрещене дитя.
І стануть гори,полонини
і ріки стануть і міста
таким єдино-цілим мостом
твого воскреслого життя.

2010 р.