Цикл поезій "З глини"

Душа за покликом за тілом
За муром вічно-захисним.
Загуло літо бабине,загуло.
Невже і щастя загуде?
І спокій трафить і неспокій
І відцвіте липневий дощ.
І трапиться на тілі голім
Сто тисяч віковічних драм.
Сто тисяч відстаней і постріл
У постіль пім»яту…..де сплю
Де сплю ,де сниться жовтень
Скуйовджений…… я в нім
горю…
Горіти-то не виспатись, а жити
Довкола сновигають кораблі
Де парусники?,де орбіти?
А їм до суші доплести…
Доплисти а не спопеліти …
Фіаско косить на лиці
Марудить щоки, дусить ніздрі ....
Не доведи нас Боже і прости….
Де сотні муравейних станів
І тисячі незайманих стихій
Стисни їх м»язами останніх
Стисни а я вже ….ЗАПЛАЧУ!

Напевне в решеті немає дір….
Надірвана і повсякденна вартість
Не віддає мені на здачу….
Ні кавалькад,ні демонстрацій…
Ні кавалькад…кавалки серця
у дзбанку зерням проросли….
Загуло літо бабине…минеться
На тілі зацвітуть сади.

На тілі визрівшім з екстазу
Не списи болю,не сліди...
Пророцтва менестрелів часу
По них ми маємо пройти
І вижити,щоб жити станом…
Станом на день або на ніч.
Забути можна все й одразу…
Наче струсити з власних пліч….
Тебе із себе…
вічний лемент,
не щем,не акварель Моне.
Я риби голос …тону,тану,
самотнім звуком вицвівших сонет.