…твої поривання   й досі

у гомонах стоголосі…

                   Підпис:  Твій страх!

***

Не бійся боятися болю

у грудях  - війни,баталій

і струн,що натягнуті в плечах...

Не бійся чужих фаталій.

У сні посміхайся літом

єдиним ,німим,та справжнім,

мов риби-віщунки шепіт...

не бійся  його реалій.

Не бійся кричати вгору

як стиснуть тебе печалі

не бійся ввібрати сонце,
його золотих регалій.

Не бійся ладнати словом…

у душах ладнати лемент.

Ти бачиш, як твої очі
цвітуть мов сливовий терен.

Не бійся людей і люду

лети доки крила льоту

за спиною, чи у серці

не втрафлять колючого дроту.

            не бійся боятись болю…

                

Стрімко минає час

В проміжках між ним

Немає звуків.

Так тихо сиротіло мов назад

Ти повертаєш свої муки

Стрімко минає день

А від вчора здавалось щось нове

Вибілить твою тінь

І візьме її за основу.

                      (роздум...)

"Вибір",або "Райський плід"

Вибери час,як спокуту

В мірилах столітніх драм

Не уникнеш і  завтра блуду

якщо не збудуєш храм.

Вибери сум за щастя

Вибери не себе

Вальсуючи поміж листям

Вибери те що цвіте..

Вибери,вибери море

 і плескіт його вини

чуєш ти чуєш шепіт

напевне то серце твоє.

Напевне мірила долі
за ликом зів"ялих жоржин

Виберуть постаті голі
Сором яких не ожив

А натомість вже сиві ранки

Вплетуться у коси тобі

Вибери вечір в тумані
Вибери тільки собі…

Тільки собі і для себе

Зведи  одинокий хрест

Помолись у кутку за вічність

Для тих хто ще не воскрес

Вибери зорі і місяць

Вибери сон і сміх

Вибери,вибери лиця

Із сотні чужих обличь

Вибери тільки руки..

руки і долілиць

ти спокутуєш власні муки

тільки власні..за них молись.

Лиш  сирени п»янкого літа

Заводять свої голоси

Вибери осінь залиту

Бабиними слізьми.

А довкола небесні соти

Їх не бачиш,вони святі

Вдивляються в твої очі

Помолитися із слізьми.

Їх святість вбери у душу

І засови відкрий в собі

Вибери вище слово

А не тисячі ,як тоді…

Як тоді коли ранок теплий

І тіні ще не було

Вибрала плід рожевий

А з ним привелике зло.

"Ми НАРОД"

Ми покоління мирних відчайдух,

Хоробрі серцем непокірні долі.

Буремних днів прославлений народ

Долаємо  політ до волі.

Долаємо  і  серцем і грудьми...

і смутком,  що у   позолоті

ми вишиємо  рушники,

щоб сил набратись  у скорботі.

І обійнявши в спокої туман

підвівши очі до вершини

повстанемо   за   Божий храм

за душі що у нім від нині..

І з тягарем дідівських втрат

без молитов не підемо у ранки

нехай кипить  і звіриться тиран

ми вже  НАРОД, в якого  свіжі рани…

13.10.2014

""""""

і жовтень скуйовджено  кленами дихає

замережує барвами сни і не сни...

і сон споживає як мед до весни...

 цей жовтень насправді це ти і не ти..

цей жовтень розписує кленами,маривом

слід від душі за вікном

а душа що ще б»ється метеликом

ховається в вервичках у траві

а потім знечулившись крилами

загортається у сніги.

Цикл поезій "Мудрість"

По венах руслом стікаються ріки

на губах шепіт сонця і смак вина

По правицю Господню ангел

І каменні скрижалі добра

Кафедральні нетлінні мури

Вічно мудрі  і вічно живі

П»єдистали славетних гуру

На плечах, у чужому житті

На плечах ..

У посвяті в минуле,

У харизму віконних драм….

Вже по венах розходяться страхи

Вічні страхи сумлінних лам ….

Вічні ляпи в епоху марень

І потовчені птахи в прах

У кишенях  посеред храму

У віньєтках,чи у вінках

пожовтілі сторінки біблій

тамують пташиний страх….

А натомість залежні люди

Силуети,чи тіні їх

Подають п’ятаками Юди

на спасіння…за власний гріх

Тіні босі без крил і вражень

Стоголосі у басі злі

Заплітають птахів в морози

Коли ті ще занадто живі

Але храм не боїться болю, 

І чужої вини в стократ

У подолі святої любові

Він рятує своїх дитинчат…

За  сирими одівріками храму

Вигнанці за великий гріх…

Лише гріх цей ротує рани

Як великий розіп»ятий міф,
що  блукає по райськім саду

У співах солодких сирин

Гріх що безтільно вільний

Як страшенно глибокий вир

що потрохи стікає

в  попільницю чужих сивин…..

І на сповідь не буде мати

п»ятака,  ані Юди плеча

ані навіть простої зради

від свого золотого меча.

****
Я від вчора ,ще була квіткою
Розмальовкою славного скульптора.
А від нині стою акварелею,
Несповідано-приторним шелестом
Несподівано-беззаперечною-
дівою наче мальвіною...
Не боюсь навіть тихо-приречено
Вийти з піни не Афродітою.

****
Потопчусь -
із плачем
заклянчу у гору - ГОРЛОМ...
Викину в гори страх.....
Тоді і зостанемось разом
з розп"ятям на власних плечах.
На зламі душа не чекає залишків
райських тенет
Продайте лиш трішечки щастя
за кілька дірявих монет.
Потопчусь,зречусь -
не відпустить....
А може зійде нанівець????
На аркуші білий сором...
Це - пам"ять,хтось скаже
й підпалить старий ялівець
Хтось скаже.....
і витеше з нього обвуглену сіру лозу....
Догорить ялівець, я повстану
ЗА ЗГОРІВШУ ЧИЮСЬ СЛЬОЗУ!!!!!